«Док» із 93-ї…. Медик із переднього краю

«Док» із 93-ї…. Медик із переднього краю

Військового медика невисокого зросту, проте міцної статури, з позивним «Док» звати Олександр Калій. Він молодший сержант та проходить службу в медичній роті 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади.

За освітою я фельдшер, проте на війні довелося побувати хірургом, травматологом, педіатром, психологом та навіть патронажним медбратом, — посміхаючись, при знайомстві зі мною говорить Олександр.

З першого дня часткової мобілізації 37-річний Олександр оббивав пороги військових комісаріатів. Однак через зайву вагу тіла йому кілька разів відмовляли. Зрештою, побачивши бажання, патріотизм та наполегливість чоловіка, його все ж таки призвали на службу в один з військкоматів.

Одного разу ми допомагали приймати поранених та загиблих хлопців, — із сумом пригадує «Док». — Побачивши характер поранень, я зрозумів, що на фронті не вистачає медиків. У той же день, написав рапорт про переведення мене до бойової частини. Так і потрапив до медроти 93-ї бригади.

У липні минулого року бойовому підрозділу, до якого був прикомандирований молодший сержант Калій, вдалося прорватися на двох танках та одній БМП до оточеного донецького аеропорту. Перебуваючи кілька днів у «фортеці», «Док» постійно надавав першу медичну допомогу її захисникам. Саме там йому вперше довелося витягувати кулі та осколки із поранених, іноді під вогнем, чи в темряві — під ліхтарями.

У нас був пацієнт з осколковим пораненням передпліччя, — розповідає мій співрозмовник. — Ми разом із командиром взводу молодшим лейтенантом Вадимом Бітчуком, який до речі за спеціальністю хірург, безпосередньо на полі бою провели своєчасне хірургічне втручання, тим самим врятувавши хлопцеві руку.

А вже через кілька днів їхній підрозділ атакував позиції терористів біля села Піски. Зав’язався страшний бій…

У нас було більше двадцяти поранених, палала бронетехніка, — розповідає Олександр Калій. — Я негайно почав витягувати «300-х» із люка БМП, аж раптом неподалік запрацювали ворожі міномети. Ще кілька пострілів, — і ми всі могли загинути. У той час командир танкової роти капітан Олександр Лавренко вже з порожнім боєкомплектом розгорнув свій танк та вирушив в сторону ворожих мінометів. Він розчавив їх гусеницями та бронею і ціною власного життя врятував нас. Це був вчинок справжнього Героя України, воїна і мужнього офіцера.

Потім в одному із боїв неподалік Пісків отримав кулю в плече і молодший лейтенант медичної служби Вадим Бітчук. У підрозділі із медиків залишався лише один «Док», який хоч і був фельдшером, проте досить професійно виконував роботу лікаря-хірурга. Він вміло обробляв рани, витягував кулі та осколки, зупиняв сильні кровотечі. А одного разу, витягуючи пораненого з поля бою під час обстрілу, на нього впало дерево та причавило ногу. Пробувши в гіпсі лише два тижні, він зняв його самостійно та відбув на передову.

Коли ми дислокувалися у населеному пункті Велика Кринка, місцеве населення ставилося до нас із певною насторогою, дехто навіть називав нас «бандерівцями» та «хунтою», — посміхаючись говорить «Док». — Невдовзі хтось із місцевих дізнався, що у підрозділі є лікар, до якого можна звернутися по допомогу. До мене на «прийом» почали приводити маленьких дітей та навіть новонароджених. Для мене це було звичайною справою, адже працював свого часу у пологовому будинку.

Його підрозділ отримував шість мішків із хлібом, два з яких завжди віддавали місцевим. І думка громади про українських військових, незабаром кардинально змінилися. Відчули це гвардійці, коли у цьому селі самі опинилися в оточенні бандформувань, тож підвезти продукти не було жодної можливості. Тоді вже самі місцеві мешканці охоче їм допомагали домашніми харчами.

Найважчий випадок у моїй практиці був, коли ми їхали на підмогу до третього блокпосту, — розповідає «Док». — По дорозі зустріли нашу КШМ. Збентежений водій негайно почав шукати серед нас медика… У броні лежав поранений боєць, якого звали Сергій. У нього була відірвана ліва рука вище ліктя, а на правій руці — два відкритих переломи, а також безліч осколків у тілі…

Разом із ним я повернувся до 4 блокпосту, очікували на медиків 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, — не стримуючи емоцій розповідає «Док». — Попри велику втрату крові, він під моїм наглядом чотири години був у свідомості. Сергій вижив, однак врятувати другу руку після кількох складних операцій лікарям, на жаль, не вдалося…

«Доку» не вдалося врятувати життя лише одному офіцеру: коли підрозділ потрапив у засідку, ворожа куля влучила старшому лейтенанту між пластин бронежилета — прямо у серце…

Молодший сержант Калій в одному з боїв отримав переломи обох ніг та кульове поранення стегна.

Сьогодні «Док» знаходиться у пункті постійної дислокації. Але невдовзі разом зі своїми бойовими побратимами він знову планує відбути на Донбас захищати свою Вітчизну. Його дружина Марія разом з доньками Вікторією, Єлизаветою, Олександрою та Веронікою, звичайно, переживають за свого чоловіка та татка, однак знають, що він дуже потрібен на передовій…

Валентин ШЕВЧЕНКО,

Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України м. Дніпропетровськ