«БУДУ В АРМІЇ ДО ПЕРЕМОГИ!»

«БУДУ В АРМІЇ ДО ПЕРЕМОГИ!»

Командир мінометного підрозділу 79-ї окремої аеромобільної бригади старший лейтенант Олександр Кравцов потрапив на передову в складі першої хвилі мобілізованих. Він є випускником Одеського вищого артилерійського командного училища, проте після навчання прослужив у війську лише три роки.

Було це наприкінці дев’яностих. То були важкі часи для військових. Мізерне грошове забезпечення видавали ще й з багатомісячними затримками. Відсутність житла особливо вплинула на прийняття рішення про звільнення з офіцерської служби. Потім Олександр, як-то кажуть, багато разів картав себе за «зняття погонів». Але тоді треба було забезпечувати самого себе і дбати про сім’ю, з якою разом долав численні побутові та інші негаразди.

Поневіряння в цивільному житті закінчились, коли знайшов свою стежину — облаштував невеличке виробництво меблів, які сам проектував та виготовляв на замовлення. Зростала клієнтура, міцніла репутація, будувались реальні плани на майбутнє. І так було доти, поки, як у жахливому сні, не гримнуло війною з того боку, звідки ніхто не чекав. Удар був дошкульнішим від того, що народився Олександр в російській сім’ї та на російській землі — в селищі Даурія на Забайкаллі. Батько був військовим, служба закинула родину в Україну, коли хлопчику було три роки.

Це наче ніж у спину: родичі з тієї сторони його геть не розуміють і не чують, слова їхні жалять злим безглуздям — війна ж не тільки на фронтах, її інформаційні битви не такі криваві, але, мабуть, не менш запеклі. Та на плечах — погони офіцера українських Збройних Сил, присягу складав українському народові. Тому чітко ототожнював себе як громадянина держави під синьо-жовтим прапором.

У зону проведення антитерористичної операції його підрозділ передислокували після півторамісячної підготовки, стрільб та бойової підготовки в навчальних центрах. Йому майже не довелося відволікатись на вирішення питань матеріально-технічного забезпечення. Певною проблемою став особовий склад, на сто відсотків укомплектований з мобілізованих солдатів та сержантів віком від двадцяти двох до сорока п’яти років. Йому на той час було тридцять дев’ять, що, зрештою, й допомогло перетворити «кисільну» людську масу на бойовий кулак. А кулак ставав міцнішим і керованішим з кожним маршем, вогневим боєм, кубометром перелопаченого ґрунту.

На війні командир — як на долоні, йому або вірять до кінця, або ні. Олександру бійці повірили. А потім частину бригади перекинули в район Амвросіївки на блокпости, згодом «розсадили» по панівних висотах поряд з українсько-російським кордоном. Перші ж масовані обстріли зайнятих батареєю позицій з ворожих систем залпового вогню перевернули свідомість мінометників. Одна річ — майстерність на полігоні вдосконалювати. Інша — коли весь навколишній простір рвуть металеві вихори, і тебе охоплює одна думка — про надійне укриття. Проте, якщо спромігся під час не дуже щільного обстрілу виявляти цілі супротивника та вести влучний вогонь на ураження у відповідь, то ти вже став профі.

За місяць протистояння в оточенні боєзапас десантників майже закінчився, їли раз на добу, води — обмаль. Ворог постійно «обробляв» позиції бригади та з «Градів», важкої артилерії та мінометів. З боку кордону з Росією гнітили психологічно — обстрілами приблизно з 9-ї вечора і до світанку. Бракувало сигарет — у хід йшли недопалки. Втрати десантників у порівнянні з «сусідами» були невеликими. Попри це, вони надійніше облаштовували окопи й бліндажі, накриваючи їх стовбурами дерев. Гармати знищували танки противника на далеких підступах. Але від прямих влучень снарядів з «того» боку бліндажі не рятували. Були випадки, коли три шари колод та два-три шари мішків з піском вони пробивали наскрізь.

Майже місячне оточення в районі Мар’їнки завершилось організованим виходом до своїх через переправи. Олександр досі захоплюється діями інженерних частин, які під вогнем з «Градів» навели мости через річку. Першу переправу артилерія ворога знищила за годину до підходу до неї підрозділу Кравцова. Водночас з їхнім прибуттям розпочався черговий масований артналіт та обстріл скупчення людей і техніки зі стрілецької зброї з дальніх дистанцій. Панічні дії деяких підрозділів та хаотична перестрілка були припинені завдяки впевненим діям офіцерів та заступника командира 79-ї аеромобільної бригади полковника Валерія Курача. Вранці 7 серпня 2014 року особовий склад бригади і близько двохсот одиниць техніки без втрат вийшли з оточення через іншу тимчасову переправу. Пошкоджену свою та чужу колісну, броньовану техніку, яку не можна було евакуювати, десантники підірвали.

Потім були повернення додому в рідний Миколаїв та госпіталь. Більше половини підрозділу лікувались від наслідків контузій різних ступенів важкості. Але, чим Олександр пишається, у підлеглих не було жодного серйозного поранення і всі залишилися живі. Зараз Кравцов з травмою знову в шпиталі, чекає на висновок лікарів про придатність до подальшої служби в армії. Кожен день спілкується з підлеглими по телефону. На прохання висловити свої думки про настрої своїх бойових побратимів сказав:

Рівень бойової та психологічної готовності наших військовослужбовців виріс на кілька порядків. Це пов’язано не тільки з удосконаленням навчання, організації і тактики бою, а й з очевидним для більшості з нас переконанням: тільки та людина, яка свідомо зробила вибір захищати рідну землю, є дійсно хорошим солдатом. Суджу по своїх хлопцях, з якими щодня спілкуюсь телефоном. Шістдесят відсотків особового складу прийняли рішення воювати до перемоги! Стосовно себе однозначно скажу: якщо медкомісія мене визнає придатним навіть до нестройової служби, буду в армії до перемоги!

Віктор ШЕВЧЕНКО,

«Народна армія»