Капітан Вадим Русой: «Ми обвішалися гранатами і пішли на прорив…”

Капітан Вадим Русой: «Ми обвішалися гранатами і пішли на прорив…”

Дорога на мирну українську територію для капітана Вадима Русого виявилася дуже непростою. Щоденні обстріли з артилерії та мінометів розтягували секунди у хвилини, а хвилини — у години. І річ була навіть не в непевній межі між життям та смертю.

На думці було лише одне — побачити свою доньку Танечку. Крім того, потрібно було вивести з оточення солдата, який волею долі став для сапера не лише бойовим побратимом, а й справжнім другом. З початку проведення антитерористичної операції капітан Вадим Русой виконував завдання на Сході України. Численні розмінування, встановлення мінних загороджень, знищення боєприпасів та зброї, яку вилучали в незаконних збройних формувань, — лише частина з того, що вдалося зробити саперу в зоні АТО. Як то кажуть, на війні як на війні. Окрім виконання звичних завдань разом із іншими саперами, йому доводилося супроводжувати військові колони, евакуйовувати поранених і, зрозуміло, займатися інженерним забезпеченням.

Але третє серпня минулого року закарбувалося в його пам’яті назавжди. Того дня їхній підрозділ потрапив в оточення. З обіду і до вечора терористи без упину обстрілювали позиції наших бійців із «Градів», артилерії та мінометів. Тоді так сталося, що капітану Вадиму Русому і старшому солдату Віктору Чумаку самотужки довелося пробиватися до своїх. «Ми обвішалися гранатами і пішли на прорив. Найближчі українські війська, за нашою інформацією, знаходилися поряд із Зеленопіллям», — пригадує капітан Вадим Русой.

Після масованих обстрілів офіцер із солдатом вийшли до найближчого села, де вирішили переночувати, аби вранці продовжити рух. На щастя, поряд із населеним пунктом перебував підрозділ реактивної артилерії, який також готувався до прориву. Вирішили приєднатися до них.

— Зібравши вцілілу техніку — три танки, кілька легкових автомобілів та дві БМП, ми невеличкою військовою колоною вирушили на Зеленопілля. Дорогою на нас напали, але ми успішно відбили атаку та розігнали терористів, — розповідає Вадим і додає: — Загалом протягом усього шляху нас неодноразово обстрілювали. Проте ми впевнено просувалися далі та сподівалися, що зрештою виберемося із цього пекла.

І українським захисникам таки вдалося прорватися до Зеленопілля, де до зведеного підрозділу приєдналися вцілілі прикордонники й танкісти. Після короткого відпочинку вони почали з боями пробиватися до Дякова.

— Загалом наш прорив тривав п’ять діб. Спали по кілька годин, їли, що знайдемо, переважно якісь солодощі. 8 серпня таки вдалося вийти з оточення та дістатися відносно безпечної території. Це було якраз у день народження моєї донечки. Навіть зміг зателефонувати їй і привітати зі святом. На що вона відповіла, що найкращим подарунком для неї є те, що татові вдалося вижити і невдовзі він буде вдома, — схвильовано розповідає Вадим.

Сьогодні Вадим продовжує виконувати завдання за призначенням у зоні проведення АТО, постійно підтримує зв’язок із Віктором Чумаком та впевнений, що ми переможемо, адже Україна — понад усе!

                                                                                                       Микола ФЕДОРКІВ,

                                                                                                                   із зони АТО