Герой України Олександр Трепак: “Поки іде війна — буду командиром загону спецпризначення!”

Герой України Олександр Трепак: “Поки іде війна — буду командиром загону спецпризначення!”

22 серпня 2014 року полковник Олександр Трепак очолив оборону «Донецької фортеці», де командував ввіреними йому бойовими підрозділами більше сорока днів.

— 27 та 28 серпня почалися запеклі та жорстокі бої. Терористи намагалися оточити аеропорт та відрізати нам дорогу, однак ми «вчасно» потрапили у засідку і зрозуміли, що ворог вже у нас в тилу, — розповідає офіцер. — Тоді негайно почали влаштовувати для них свої засідки — одну, другу, третю. Тобто почали їм перекривати шляхи підходу від їхньої засідки до нашої.

Так з часом захисники аеропорту витіснили терористів зі свого тилу. Як досвідчений офіцер полковник Трепак налагодив взаємодію із підрозділами, які утримували позиції в селі Піски. Постійно був зв’язок із командиром та старшим начальником артилерії сектору «В». Із останнім Олександр Сергійович постійно планував завдання вогневих ударів по найбільш небезпечних напрямках.

— Я здійснював управління підрозділами із старого терміналу аеропорту. Бувало таке, що на першому поверсі був відсутній радіозв’язок, тож необхідно було підніматися на вищі поверхи навіть під час обстрілу, а інколи — і користуватися мобільним, — розповідає Герой України. — Одного разу противник підійшов досить близько, на відстань кидка гранати, та засів у сусідній будівлі. Ми викликали вогонь артилерії майже на себе, й терористи були знищені.

— На території аеропорту були будівлі, які нам утримувати просто не було сенсу, — продовжує офіцер. — Наприклад, «пожежка» — це звичайний сарай, який легко прострілюється із кулемета. Ми це добре розуміли і ніколи не утримували її, а використовували проти супротивника. Тобто робили видимість, що там хтось є, забігали невеликою групою, вели по терористах вогонь і негайно залишали будівлю. Майже тиждень бойовики гатили по ній з усіх стволів. Щойно все заспокоїлось, ми знову імітували, що там є українські війська (піднімали прапор, вели вогонь тощо). Ця «пожежка» перекривала певну місцевість, якби вони зрозуміли, що нас там немає, то могли атакувати новий термінал саме з цього напрямку.

Під керівництвом полковника Олександра Трепака «гарнізон» «Донецької фортеці» здійснював контрдиверсійну та контрзасідкову роботу в околицях аеропорту, не даючи бойовикам змоги перекрити шляхи постачання українським воїнам продуктів та боєприпасів.

— Ми мінували всі підходи до наших позицій, посадки, прилеглу територію, а єдиний вихід із замінованої зони виводив просто на нашу засідку, — розповідає Олександр Сергійович. — У терористів була така велика кількість «200-х», що вони заїжджали забирати їх на тракторах із причепом. У мінуванні добре відзначився інженер загону спеціального призначення капітан Олег Кулигін, який героїчно загинув при обороні аеропорту.

Неодноразово Сергійовичу самому доводилося брати участь у бойових зіткненнях з терористами та піднімати «кіборгів» на штурм захоплених бойовиками будівель. Зокрема, українські воїни утримували не надто вигідну на той момент для них позицію, і щоб не було даремних втрат, були змушені відступити. Щойно терористи зайшли до будівлі, не встигнувши закріпитися на позиціях, як наші вибили їх звідти, захопивши при цьому цінні трофеї: реактивні штурмові гранати РШГ, реактивні піхотні вогнемети «Шмель», автомати, ручні кулемети тощо.

— У ніч із 1-го на 2-ге жовтня я вивів із аеропорту підрозділи 93-ї окремої механізованої бригади. «Донецьку фортецю» залишилися захищати десантники із 79-ї аеромобільної бригади, рота охорони 3-го полку та добровольчі підрозділи, — розповідає полковник Трепак. — Терористи спробували штурмувати старий термінал, бій був на дистанції кількох десятків метрів. Однак ми стійко тримали оборону. Неподалік від мене вибухнула граната Ф-1, і зачепила мені праву руку біля ліктя. Тієї ж ночі я примусово був евакуйований у тил.

— Донецький аеропорт захищало багато героїчних та відчайдушних хлопців, які, безумовно, заслуговують на високі державні нагороди. Зокрема, це майор-танкіст з 93-ї окремої механізованої бригади Євген Межевікін з позивним «Адам», який відчайдушно знищував ворожі танки на злітній смузі. Мобілізований механік-водій з позивним «Псих», офіцер-артилерист з позивним «Абрикос»… Не можу не згадати і свого заступника — підполковника Юрія Коваленка, якого посмертно представлено до звання «Герой України».

При цьому полковник Трепак не прагне обійняти вищу посаду.

— Поки іде війна — буду командиром загону спеціального призначення! Буду там, де потрібно Батьківщині, разом зі своїми хлопцями, серед бойових побратимів, — сказав Герой України.

За словами офіцера, завдяки небайдужим громадянам є необхідна амуніція та спорядження, що допомагає виконувати бойові завдання. Проте слід переозброюватись. Необхідні сучасні снайперські гвинтівки з дальністю стрільби від 800 до 2000 метрів. А для мобільності та захищеності груп спецпризначення дуже потрібна спеціальна броньована техніка на кшталт бронеавтомобіля KrAZ Cougar або «Козак». Потребує вдосконалення система зв’язку, а також необхідні сучасні технічні засоби розвідки.

капітан Валентин ШЕВЧЕНКО,

регіональний медіа-центр Міністерства оборони України у місті Дніпропетровськ