Якоїсь миті я побачив спалах, почув вибух, і ударною хвилею був викинутий зі свого КрАЗу…

Якоїсь миті я побачив спалах, почув вибух, і ударною хвилею був викинутий зі свого КрАЗу…

У зону АТО старшина Віталій Аврамов потрапив у складі автомобільного підрозділу. Він – водій зенітно-ракетної бригади, яка дислокується у Дніпропетровську. У січні опинився в населеному пункті Піски під Донецьким аеропортом і почав працювати в інтересах “кіборгів”.

Тут водії вантажних автомобілів у складі конвоїв доставляли вантажі в термінал аеропорту та забирали поранених. Часто рейси відбувались під щільним вогнем терористів, які тоді прагнули за будь-яку ціну взяти термінал.

– Одного разу в такий конвой поставили й наші машини, – розповідає Віталій, – їхали вночі, без освітлення. Видимість – ноль метрів, швидкість – 10-20 км на годину. Однак і таке маскування виявилось марним. Противник виявив нас за допомогою тепловізорів. Почався обстріл колони. Ми також «огризалися». У нашому конвої були БТРи і танки. Вони прикривали нас вогнем. Якоїсь миті я побачив спалах, почув вибух, і ударною хвилею був викинутий зі свого КрАЗу.

Так старшина Аврамов отримав поранення. Бій тривав, командир прийняв рішення відвести колону на безпечні позиції. До місця обстрілу конвою підійшли танки для прикриття відходу. Пораненого Віталія побачив майор Семенюк. Він був оглушений вибухом, але таки забрав пораненого старшину з поля бою.

– Я був старшим машини, якою керував Віталій, – згадує майор Руслан Семенюк. – Ми возили боєприпаси, військовослужбовців, евакуйовували поранених тощо. Служимо в одній військовій частині 14 років. Та навіть якби я познайомився з ним лише за день до рейсу, все одно не залишив би його на полі бою.

Старшину Аврамова поклали на броню БТРа, вивезли з зони вогневого ураження, а потім доправили до лікарні. Зараз стан здоров’я майора Семенюка та старшини Аврамова задовільний. Вони відновили сили і продовжують служити Україні.

Владислав Назаркевич,

«Крила України»